Болеславець: промова старости Томаша Габриська та урок з 1 вересня 1939 року [ВІДЕО]

Староста болеславецький Томаш Габрисяк нагадав, що історія 1939 року ставить також сучасним мешканцям Болеславця складні питання.

Obchody 87. rocznicy wybuchu II Wojny Światowej (fot. Kazimierz Marczewski)

Виступ старости болеславецького Томаша Габриська, присвячений 1 вересня 1939 року, не був лише спогадом про дату з підручника. У центрі цієї промови знаходилася нормальність дня, що передував катастрофі. Речення: - 31 серпня 1939 року Польща ще жила - звучить просто, але саме в цій простоті міститься найважливіший сенс виступу. Війна не почалася в свідомості людей тоді, коли вони планували покупки, школу, відпочинок чи звичайні сімейні справи. Вона почалася раптово, хоча сигнали загрози були присутні раніше.

Це перспектива, яка особливо чітко читається і сьогодні в Болеславці та повіті болеславецькому. Мешканці живуть повсякденністю: роботою, школою, цінами, здоров'ям, місцевими інвестиціями, ремонтом доріг, планами на вихідні.

Історія, на яку вказав староста, показує, що відчуття стабільності може бути крихким. У виступі звучить питання: „А чого ми не знаємо сьогодні?”. Це не заклик до страху, а до відповідального мислення про державу, місцеву громаду та безпеку.

Найсильніший фрагмент цієї рефлексії стосується ілюзій. Перед вереснем 1939 року поляки знали, що міжнародна ситуація напружена. Вони знали про Гітлера, вимоги до Польщі та Гданська. Одночасно вони чули, що є союзи, армія, гарантії, Франція та Велика Британія. Як зазначено в тексті виступу: „Звучало заспокійливо. Можливо, навіть занадто заспокійливо”. Це речення можна сприймати як застереження перед плутанням декларацій з реальним безпекою.

Висновком не є відмова від союзів або закриття у власних кордонах. Навпаки, історія Польщі показує, що міжнародна співпраця має значення. Але виступ нагадує, що жодна держава і жодна громада не можуть покладатися на все відчуття безпеки виключно на чужі обіцянки. Безпека починається з ефективної держави, стійких інститутів, відповідальної адміністрації, історичної освіти та свідомості громадян. Це стосується також самоврядувань, таких як повіт болеславецький, які в мирний час відповідають за багато елементів повсякденної стабільності.

Важливим є також моральний вимір. У виступі нагадали, що Польща після нападу двох тоталітаризмів не перестала боротися. Польські солдати боролися на багатьох фронтах, польські льотчики захищали британське небо, а підпілля діяло в окупованій країні. Одночасно після війни Польща не відновила повної свободи ухвалення рішень про себе. Цей досвід вчить, що історична пам'ять не є ритуалом для самого ритуалу. Це інструмент розуміння політики, свободи та ціни, яку платять за відсутність суверенітету.

Для Болеславця така ювілейна рефлексія має додатковий вимір. Місто та регіон, історія яких після війни була сформована великими зміщеннями кордонів, міграціями та відновленням соціального життя, добре знають, що рішення, ухвалені далеко від місцевих громад, можуть змінити долю звичайних родин. Тому пам'ять про 1 вересня 1939 року не є в Болеславці віддаленою темою. Це частина розмови про те, як захистити нормальне життя, яке ми часто цінуємо лише тоді, коли воно під загрозою.

Найбільш актуальне питання з виступу звучить: „Чого ми не знаємо про 2026 рік?”. Відповідь не може бути простою, адже сутність цього питання полягає саме в нестачі впевненості. Проте ми можемо знати, що варто робити незважаючи на невизначеність: зміцнювати громаду, серйозно ставитися до освіти, не зневажати загрозами, поважати інститути та дбати про мову публічної дискусії. Історія 1939 року не говорить, що катастрофа завжди повинна прийти. Вона скоріше говорить, що нормальність вимагає турботи, перш ніж буде поставлена на випробування.