Чи знаєте ви цей пам'ятник? Він увічнює одного з найсміливіших людей в історії цього міста
12 років тому відкрили пам'ятник людини, чий життєпис повинен бути взірцем. На жаль, пам'ятник погано відомий, а у вихідні його взагалі не можна побачити.
Tablica upamiętniająca księdza Paula Sauera. (fot. Bernard Łętowski)
Священик Пауль Саур був людиною, про яку можна написати багато великих слів - і жодне з них не було б перебільшенням. Улюблений вірянами священик, який мав сміливість критикувати нацизм у часи, коли тривала війна і будь-яка незгода з нацистською ортодоксією була рідкістю в Третьому Рейху. Людина, яка мала таку велику сміливість, що не втекла перед вхідною Червоною Армією, а, навпаки, наважилася вести переговори про захист своєї святині з всевладним радянським командиром окупованого міста. Заступник екуменізму, який сьогодні в Католицькій церкві є фактично вимогою до вірян, але в часи священика Саура все ще засуджувався наступними папами. Чутливий до людської кривди музикант, який у драматичній, повоєнній реальності допомагав усім, хто потребував його допомоги. Нарешті - мученик, убитий комуністичною УБЕЗ і неправдиво звинувачений її агентами у співпраці з нацистами.
Майбутній герой народився 26 вересня 1892 року в Біліці, тобто в сучасних Білицях, великому селі неподалік Ламсдорфу (Ламбіновице). Майже всі мешканці тамтешніх селян були католиками, тому молодий Пауль з дитинства ходив до місцевої церкви, навчався в католицькій школі, а врешті-решт вступив на теологічні студії в університеті у Бреслау (Вроцлав), які закінчив у 1921 році. Протягом майже року Вроцлавська дієцезія не могла знайти для нього парафію, однак вже в 1922 році він служив як вікарій у кафедральному соборі святого Якова в Гьорліці, тоді будучи однією з двох католицьких парафіяльних святинь у місті.
Так кафедра святого Якова виглядає нині.
Після кількох років священика перевели до парафії в Стрігаві (Стржегом) і Цігенгальсі (Глухолази). У другій з них він міг познайомитися з пенсіонованим священиком Людвіком Сковронком, який ще кілька років тому був активним політиком німецької партії Центру, а як священик дуже активно працював серед польських і німецьких вірян в околицях Катовіц (Катовиці), видаючи численні публікації мовами обох наших народів. Коли багато силезьких діячів виступали за Польщу або Німеччину, священик Сковронек йшов проти течії, а подальше життя священика Саура доводить, що він міг справити на молодого духовного особу безцінний вплив.
18 грудня 1930 року о. Sauer став парохом у нижньолужицькому Sprembergu. Місто, яке до сьогодні має альтернативну, лужицьку назву Grodk, окрім Німеччини, населяли нижньолужичани, тож священик міг тепер відчути роботу в етнічно змішаному регіоні, і це в момент, коли до влади в Німеччині приходили нацисти.
21 листопада 1938 року, всього через два тижні після великого антиєврейського погрому - у Sprembergu також відбувалися численні напади на місцевих євреїв - званого Кришталевою ночі, був переведений до Bunzlau (Болеславець) і провів тут Друга світова війна. Окрім того, що він служив як священик, він також був учителем, викладаючи, зокрема, в Королівському сирітському притулку, перейменованому нацистами на Державний навчальний заклад імені Готфріда Цахна. За його ініціативи раз на місяць у сьогоднішній Базиліці відправлялися спеціальні меси для польських примусових робітників, яких привозили сюди з окупованої німцями Польщі.
В певний момент священик був заарештований легніцьким гестапо, бо наважився виступити проти гітлерівських чиновників і публічно розкритикував націонал-соціалізм.
Колишня резиденція гестапо в Легниці. О. Sauer мав безліч щастя, що повернувся звідси до своєї парафії, не потрапивши до концентраційного табору.
Коли 11 лютого 1945 року до Bunzlau увійшла Червона армія, тут запанував неописуваний терор. Люди з години на годину викликалися на допити до ратуші, в якій було влаштовано установу НКВД - всевладної радянської політичної поліції - і часто вже з них не поверталися. Місто горіло, бо завойовники підпалювали нові будинки та кам'яниці, а звичайний вихід на вулицю міг закінчитися раптовою смертю. Священик Sauer вирішив, що спробує врятувати хоча б свою церкву, тому розпочав сміливі переговори з радянським командиром міста. Йому це вдалося, бо совєти отримали заборону на вхід до церкви. Священик вів тоді щоденник, в якому фіксував найважливіші поточні події; в значній мірі завдяки йому ми знаємо, зокрема, як виникло Музей Кутузова.
Дуже ймовірно, що якби не відвага о. Sauera, з барокового обладнання Базиліки та її цінної колекції релікваріїв мало б нам до сьогодні залишилося.
Коли до Болеславця почали приїжджати поляки, о. Sauer не відмовляв їм у допомозі. У пам'яті перших поселенців він запам'ятався як священник, який у складній повоєнній реальності просто намагався допомагати людям, більше того, навіть почав вчитися польських молитв, щоб мати можливість краще спілкуватися з поляками, які заглядали до його церкви. Він був настільки популярний, що це занепокоїло комуністичний Управління Безпеки Держави, співробітники якого заарештували його в лютому 1946 року під приводом нібито співпраці з нацистами. Жорстоко допитуваний, він був випущений після чотирьох місяців катувань у такому жахливому стані, що через кілька годин помер у Будинку Дитини на вулиці Вąskiej.
Могила о. Пауля Саура знаходиться сьогодні на цвинтарі на вул. Слузовій у Болеславці.
У 1946 році болеславецька убекція займала віллу на вул. Грунвальдській 5, яка з 1954 року належить Молодіжному Будинку Культури. Після падіння комунізму польські історики довели без будь-яких сумнівів, що убецькі звинувачення о. Саура у співпраці з нацистами були сфабриковані, ще кілька років тому я чув від одного з болеславецьких парохів, який досі служить у нашому місті, що о. Sauer працював на гітлерівців. Коли кілька років тому виникла ідея вшанувати героїчного священника пам'ятником, на його встановлення на території Базиліки не погодився її тодішній парох, о. Анджей Яросєвіч, тому врешті-решт його розмістили за віллою МДК, що дозволив староста Даріуш Кваснєвський.
Пам'ятник був створений завдяки співпраці групи поляків і німців, які в різні періоди свого життя були пов'язані з регіоном болеславецьким.
[ОПІНІЯ]: Вважаю скандалом і марнотратством, що пам'ятник о. Саура захований - бо інакше важко це назвати - у місці, куди щодня мало хто заглядає. Вечорами та у вихідні сад за віллою МДК також закритий. Невеликий, скромний пам'ятник священника, який у нашому місті зміг проявити велику відвагу і був просто доброю, чесною людиною, повинен знаходитися якомога ближче до місця, де цей священник служив. Це місце повинно бути максимально доступним, так само як пам'ятник іншій героїні тих драматичних часів - вчительці Стефанії Тайхер.
Я здогадуюсь, чому згода на відкриття пам'ятника не була ухвалена в парафіяльній канцелярії на вулиці Костельній, а в офісі старости Кваснєвського, який, на жаль, не міг вибрати іншого місця для цього монумента.
П'ять років тому я подав у ратуші петицію про назву скверу на вул. Серпня'80 іменем ксьондза Йоганнеса Фішера, який відновив сучасну Базиліку після того, як її інтер'єр знищили французькі солдати в 1813 році і отримав за це титул почесного громадянина міста. Я тоді намагався переконати ксьондза Яросєвіча, щоб він підтримав цю ініціативу, однак він не погодився на це, стверджуючи - що я маю на папері - що болеслав'яни могли б сприйняти сквер на пам'ять німецького пароха "дивно".
Іншими словами, ксьондз Фішер не заслуговував на відзнаку, бо був німцем. Нічого більше. З ксьондзом Сауром все вказує на те, що історія була подібною, про що вже в 2012 році опубліковано обширний текст на Bobrzanach і що було тоді досить широко обговорюваним питанням.
Шкода, бо це можна було б розіграти інакше. Брат ксьондза Саура в священстві, ксьондз Герхард Гіршфельдер, який під час війни різко критикував нацистів у Хабельшвердті (Бистриця Клодзька), був за це ними заарештований і вбитий. В Клодзькому повіті існують не лише його численні пам'ятники, в тому числі назва маленької площі в самому Клодзі, але навіть маршрут, що поєднує місця, з якими він був пов'язаний. У 2010 році мученика беатифікували.
У Болеславці ми маємо лише прихований пам'ятник, і це серйозна справа. Ми відправляємо чіткий сигнал - очевидно, ми соромимося пам'ятника місцевого героя тільки тому, що він був німцем і його вбили польські комуністи. У контексті того, що багато нижньосілезьких міст без комплексів звертаються до довоєнних сторінок своєї історії, вміючи їх використовувати хоча б для своєї промоції, це свідчить про нас жахливо.
Залишається сподіватися, що пам'ятник ксьондзу Паулю Сауру колись буде перенесений звідти туди, де йому місце - під Базилікою.
Джерела:
- A. Bolz, Aus der Geschichte der Waisen- und Schulanstalten zu Bunzlau. Teil III 1933–1945. Schülertreffen nach 1945, Minden/Westfalen 1998, машинопис, що зберігається в Університетській бібліотеці у Вроцлаві.
- H. Christiani, Життя в німецькому, шлезькому містечку Бунцлау з 1871 по 1946 рік у чотирьох епохах. Спроба продовжити хроніку міста Бунцлау від Dr. Ewald Wernicke (друкувалася з 1882 по 1884), Зігбург 1973.
- Посібник єпархії Вроцлава та її делегатського округу на 1926 рік
- Посібник єпархії Вроцлава та її делегатського округу на 1929 рік
- Посібник архієпархії Вроцлава на 1932 рік
- Посібник архієпархії Вроцлава на 1939 рік
- Ks. Paul Sauer 1892– 1946. Матеріали конференції, ред. G. Strauchold, Болеславець 2004.
- https://www.bobrzanie.pl/2014/09/23/ein-guter-mensch/
Опитування Bolec.Info
Чи має бути перенесено пам'ятник о. Сауру в околиці Базиліки?
співробітник порталу та газети Bolec.Info. Автор розділу "Крихти історії", історик.
Kontakt z Redakcją: redakcja@bolec.info · tel. +48 693-375-790


